Поради батькам майбутніх першокласників

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Почніть її водити у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, при виконанні завдань, кожні 10 – 15 хвилин необхідно давати фізичну розрядку. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати 1 годину.

Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше 1 години на день.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки. Саме у цей час у дитини складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Орієнтовний режим дня першокласника

7.00 – пробудження

7.00 – 7.30 – умивання, прибирання постелі, ранковий сніданок

7.50 – 8.20 – дорога до школи

8.20 – 12.30 – заняття в школі

12.30 – 13.00 – дорога зі школи

13.00 – 13.30 – обід

13.30 – 14.20 – денний сон

14.30 – 16.00 – перебування на повітрі

16.00 – 17.00 – виконання домашніх завдань

17.30 – 19.00 – перебування на повітрі, заняття в гуртках

19.00 – 20.00 – вечеря, вільні заняття

20.30 – 7.00 – сон

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

· Не критикуйте постійно дитину, бо вона вчиться ненавидіти.

· Не висміюйте дитину, бо вона стає замкнутою.

· Якщо дитину хвалять, то вона вчиться бути шляхетною.

· Коли дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

· Якщо дитина росте в докорах, то вона вчиться жити з почуттям провини.

· Коли дитина росте в терпимості, то вона вчиться розуміти інших.

· Якщо дитина росте в чесності, то вона вчиться бути справедливою.

· Коли дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

· Якщо дитина росте у ворожнечі, то вона вчиться бути агресивною.

· Якщо дитина росте в розумінні і дружелюбності, то вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

1. Готовність дитини до школи.

Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються неготові до школи діти. Перша група ускладнень стосується системи взаємин і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії), друга - сфери спілкування з дорослим (нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування), третя – сфери власної самосвідомості (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Відповідно і показники психологічної готовності до школи розподіляються на ці групи.

Компонентами психологічної готовності є інтелектуальна, особистісна, вольова.

Інтелектуальна готовність не зводяться до наявного в дитини словникового запасу, спеціальних умінь і навичок. Чинні програми, їх засвоєння вимагають уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки.

Особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самої себе. Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу умінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку їй буде важко в школі. Такі першокласники поводяться в школі, як – то кажуть, по дитячому, вчаться дуже не рівномірно. Вони успішні, якщо заняття викликають у них безпосередній інтерес, але якщо інтересу немає і діти мають виконувати завдання з почуттям відповідальності, то такий першокласник робить їх недбало, наспіх, йому важко досягти потрібного результату.

До шести років відбувається формування основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, докласти певних зусиль у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. У шестирічному віці мета досягається більш успішно за умови ігрової мотивації і оцінки поведінки з боку однолітків. Важливим є уміння підпорядковувати свою поведінку новим нормам і правилам, орієнтуватися на вказівки вчителя, звернені до класу в цілому, здатність і бажання уважно слухати і точно виконувати ці вказівки.

2. Адаптація до школи.

Фізіологічна адаптація. Виділяють три етапи фізіологічної адаптації.

Перший етап – орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов’язаних з початком систематичного навчання, відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням практично всі системи організму (2-3 тижні).

Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (чи близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці впливи). На першому етапі про жодну економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм втрачає все те, що є, а іноді й «у борг бере»; тому важливо пам’ятати, яку високу «ціну» платить організм кожної дитини в цей період. На другому етапі ця «ціна» знижується, «буря» починає стихати.

Третій етап – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншого напруження всіх систем. Чим більше напруження буде потрібне від кожної системи, тим більше ресурсів витрачає організм. Тривале напруження і пов’язані з ним стомлення та перевтома можуть викликати порушення здоров’я. При цьому процес адаптації до школи в кожному окремому випадку буде різним.

Усі три фази адаптації тривають десь 5-6 тижнів, тобто орієнтовно до 10-15 жовтня, а найбільш складними є 1-4-й тижні.

Що характерне для перших тижнів навчання? Насамперед досить низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи, симпатоадреналової системи, а також низький показник координації (взаємодії) різних систем організму між собою. За інтенсивністю та напруженістю змін, що відбуваються в організмі дитини в процесі навчальних занять у перші тижні навчання, навчальне навантаження можна порівняти з впливом екстремальних навантажень на дорослий, добре тренований організм.

Психологічна адаптація

Соціально-психологічна адаптація дітей може відбуватися по-різному.

Перша група дітей (56%) адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання, тобто приблизно за той самий період, коли найгостріше виявляється й фізіологічна адаптація. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів у класі; у них майже завжди гарний настрій, вони спокійні, доброзичливі, сумлінно і без видимого напруження виконують усі вимоги вчителя. Іноді у них виникають складнощі у контактах з дітьми чи у стосунках з учителем, тому що їм ще важко дотримуватися усіх вимог правил поведінки: хочеться побігати чи поговорити з товаришем, не чекаючи дзвоника тощо. Але до кінця жовтня проблеми цих дітей, як правило, нівелюються, стосунки нормалізуються, дитина цілком освоюється і з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з новим режимом – вона стає учнем.

Друга група дітей (30%) переживає тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми – вони можуть гратися на уроках чи з’ясовувати стосунки з товаришем, не реагують на зауваження вчителя чи відповідають сльозами, образами. Як правило, у цих дітей виникають труднощі і в засвоєнні навчальної програми. Лише до кінця першого півріччя їхня реакція стає адекватною до вимог школи, учителя.

Третя група (14%) – діти, у яких соціально-психологічна адаптація пов’язана зі значними труднощами; крім того, вони не засвоюють навчальну програму, у них не фіксуються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, діти, батьки: вони «заважають працювати в класі», «тероризують дітей».

Процес адаптації до школи триває протягом усього першого року навчання, але перші 6-9 тижнів «гострої» адаптації закладають основу, визначають успішність і ефективність подальшого процесу навчання, динаміки всіх показників протягом року, а також ту «ціну», яку «платитиме» організм щодня. Труднощі адаптації до школи не закінчуються на дев’ятому тижні навчання, і тому важливо, щоб щодня навантаження в школі відповідали можливостям дитини.

Основні проблеми, які зазвичай виникають у дитини, коли вона приходить до школи, полягають у наступному:

1. Характер взаємодії вчителя з дітьми, як правило, сильно відрізняється від того, до якого дитина звикла в дитячому садку: кількість заборон і розпоряджень різко збільшується, ставлення дорослих до порушень правил поведінки стає значно серйознішим.

2. З’являється навчальний матеріал, від засвоєння якого залежить самооцінка і соціальний статус дитини, що передбачає набагато більшу відповідальність дитини перед учителем і батьками.

3. Фронтальні форми організації навчального процесу вимагають від дітей серйозного напруження і концентрації. У дитини часто відсутній інтерес до такого роду занять, уся її діяльність відбувається під впливом зовнішнього тиску вчителя. Це викликає у дітей підвищену стомлюваність та емоційний диско комфорт.

Незвичний для дітей розпорядок дня і стосунки з однолітками та старшими дітьми, що змінилися, ускладнюють цю ситуацію.

У більшості першокласників процес адаптації до школи завершується тільки на початку другого півріччя. У період адаптації в дітей сповільнюється ріст, у багатьох з них зменшується маса тіла, з’являються скарги невротичного характеру. Гостра захворюваність першокласників у цей період удвічі перевищує величину цього показника порівняно зі старшими школярами. У деяких дітей задовільної адаптації до школи взагалі не настає. Цей стан характеризується як шкільна дезадаптація і є джерелом різних захворювань.

3.Як батьки можуть допомогти в успішній адаптації

Оцінка як фактор адаптації до шкільного навчання.

Якщо в класі не виставляються оцінки, батькам буває важко визначити сильні і слабкі сторони навчальної діяльності своєї дитини. Тому, коли дитина виконує домашнє завдання, батьки не завжди відчувають, де потрібно допомогти дитині, а де не треба втручатися і краще надати їй самостійність. Ясно, що без участі батьків не може бути сформована навчальна самостійність молодшого школяра. Тому одразу після того, як дитина прийшла до школи,Ю виникає завдання підготовки батьків до нової ролі – батьків першокласників.

Основа цієї ролі полягає в тому, що вдома в жодному разі не можна дублювати школу, бо батьки не мають ставати вчителями. Основна функція батьків у допомозі першокласнику – емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації своїх дій з виконання шкільних правил. Діти повинні самі пам’ятати про домашнє завдання, звикати робити його в один і той самий час (оптимально починати виконувати домашнє завдання біля 16.00), самостійно готувати місце для роботи. Найважливіше у виконанні домашніх завдань для розвитку навчальної самостійності і відповідальності дитини – уміти розпочати справу без зовнішніх спонукань і довести її до кінця.

Коли з’являються великі за обсягом домашні завдання (час виконання – більш ніж півгодини), дитині треба допомогти спланувати послідовність її дій. Допомога полягає в тому, щоб запитувати її про те, як їй зручніше, а не в тому, щоб говорити, як має бут.

Змістовна допомога (розв’язування завдань з дитиною тощо) у цілому небажана. Батьки за жодних обставин не повинні змушувати дитину переписувати невдалу роботу.

У зв’язку з появою безоцінного оцінювання в школі батьки не повинні удома виставляти дитині свої оцінки.

Як допомогти дитині підготуватися до шкільного навчання?

Це може бути:

- Допомога дитині в прийнятті навчального завдання;

- Освоєння поведінки за правилами;

- Освоєння комунікативних позицій у спілкуванні (керування-підпорядкування, спів виконання, домінування в системі «дитина-дорослий», у системі «дитина-дитина»);

- Формування позитивного і адекватного Я-образу, позитивного, критичного ставлення до себе.

Початок навчання характеризується тим, що:

Ø Оформляється мотивація навчання, зароджуються пізнавальні інтереси, що виходять за межі навчальних предметів;

Ø Діти охоче освоюють зміст навичок навчання; вони знаходять перші технічні можливості поповнювати свою освіту без безпосереднього керівництва вчителя;

Ø Самостійність дитини досягає того рівня, коли частину навчальної роботи вона може і прагне виконати сама, без сторонньої допомоги; формується клас як навчальне співтовариство, здатне залучати до розв’язання пізнавальних завдань навіть найменш мотивованих школярів.